Previous Entry —>другу Next Entry
(void)
shadow
dmytrish
«Хто кров’ю й волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів...» (Ольжич)


Непогана, обґрунтована стаття із несподіваної (і для багатьох дратівливої позиції) на Хвилі (вона в своєму репертуарі, кажу це як комплімент):

http://hvylya.org/analytics/society/chem-donbass-otlichaetsya-ot-ukrainyi-reaktsionnyiy-vzglyad-na-problemu.html

Насамперед, аналіз українського «шовінізму» досить гарний. Це дійсно культурна ідентичність, яка ставиться до країни, культури, національних міфів і історії як до цінності-в-собі, а чинний державний апарат розглядає приблизно по-американськи: ми якось тут громадою самоорганізуємось, а держава хай не пхає носа не в свої справи. І справедливо, що для сильно урбанізованого Донбасу пріоритети перевернуті: спочатку іде сильна і дієва держава-як-інститут, а вже потім ідентичність і так далі.

Сложилось так, что либо ты принимаешь и соглашаешься, что Украина понад усе, либо Украина делает тебе смерть ворогам (тоже условно, естественно). Это украинский национализм образца 2014 года. Я не говорю, хорошо это или плохо, я просто называю вещи своими именами: сейчас Украина пытается оформиться в мононациональное государство, в котором Крым оказался бы совершенно инородным телом, а Донбасс сродни опухоли, пока не ясно злокачественной ли.

— ця цитата дуже хороша, вона описує теперішню «жорстку Україну». Двадцять років ми заминали питання різниці світоглядів, хотіли в хохлоукраїнському стилі «і вашим, і нашим», визнати і УПА, і Червону Армію однаково — але «дім, що поділився у собі, не устоїть», і зовсім не без допомоги Хуйла це стало очевидно, це примусило вибирати і Одесу, і Харків, і Дніпропетровськ, і Херсон — ті місця, де це раніше було б фантастикою, і між русским миром та збереженням України вони вибрали Україну. І тому навіть продемократичні сили з непоганим розумінням демократії і розвинутою рефлексією, а тепер і широкі народні маси підтримують жорсткий варіант ідентичності, в тому вигляді, в якому я тепер бачу його в фейсбуку і який мене іноді злегка непокоїть: море пропагандистсько-саркастичних матеріалів, alienation до москалів без спроб аналізу того, що відбувається.

Скажімо так, поки це «перша любов» до віднайденої ідентичності, це нормально, це лише здоровий етап дорослішання; із застереженням, що довго залишатись у ньому може бути небезпечно. Так, короткочасний відносно жорсткий націоналізм (у хорошому сенсі) це як точка біфуркації, яку можна органічно перерости, і з якої можна звалитись у жорсткий, державний, відчужений «поганий» націоналізм (і що цікаво — другий варіант це саме те, що не без певної проникливості передчуває і що дуже б потішило путінізм, який буде сприяти максимальній фашизації нашого націоналізму). Останнього я трохи боюсь, але вважаю це малоімовірним: все-таки закваска демократичності і поваги до європейських цінностей (хай навіть часто на рівні карго-культу, хай просто закваска, якій ще рости і рости) у нас досить сильна, ми не є в культурному вакуумі, в якому може початись загнивання (на відміну від Росії, яка від Заходу дистанціюється свідомо, в надії невідомо на що). Тому «жорстка Україна», яку автор називає «українським шовінізмом» — це ризикований, але необхідний етап, який ми б могли пережити ще у 50-их із «Бандера прийде, порядок наведе», але через історичні причини доводиться переживати зараз.

Автор статті справедливо дорікає, що
Молодое национальное государство Украина еще не осознало ценности соблюдения законной процедуры как основы демократии. Не доросло оно и до гуманизма, сформировавшего во второй половине прошлого века ту Европу, в которую Украина думает, что хочет. Вместо этого, оно озабочено территорией, категорической унитарностью, украинизацией и национальной идентичностью. Это повестка века девятнадцатого, может быть, первой половины двадцатого.

Так, ми примушені в неймовірно прискореному темпі переживати все те, що було недопрожите в нашій історії (яку «неможливо читати без брому»). Це печально, це як бачити дитину, що вже виростає із штанів, і наскільки вони смішні. Але це проблеми росту, а не стагнації. У нас химерно змішались проблеми, найбільш специфічні як і для XIX, так і для XX, так і для XXI століття — і в цьому привабливість і відразність водночас нашої суспільної солянки.

Щодо Донбасу, то він тепер став Україною-раніше в мініатюрі: третина людей, які за одне, третина людей, які за зовсім протилежне, третина пасивних конформістів, які чекають, хто виграє. І висновок невтішний: його забере той, у кого буде груба сила, навіть попри наявність певної рації Донбасу, як вона там змальована:
Донбасс, осознавая свою особенность, требовал толерантного к ней отношения, на что неизменно получал классическое «чемодан-вокзал-Россия», что, по сути, отрицало наличие этой именно донбасской субъектности, отождествляя ее с «российскостью».

Проблема в тому, що це ratio не поєднане із хоч якимись демократичними способами її захисту і обґрунтування (що яскраво продемонструвало мислення захисників ДНР: «хунта», зброя, «Путин помоги»). Коли Донбас доросте до демократичного самовиявлення, тоді можна про щось говорити, зараз же він вибрав програшну для себе стратегію грубої сили.

  • 1
Zhou En-lai is supposed to have given to the question: «What do you think of the French Revolution?» Answer: «It is too early to tell. »
I. Wallerstein. «What Have the Zapatistas Accomplished?»

Care to provide more context of your thoughts for your citations?

Edited at 2014-07-08 07:04 pm (UTC)

Моя идея в том, что сейчас рано судить, проигрышную или выигрышную стратегию выбрал Донбасс.
Факт в том, что он ее выбрал - в чем не был оригинален, он (претит мне говорит о регионе как об одном субъекте, ну да ладно) ее тупо скопировал со стратегии Майдана - который, исходя из такой логики, тоже не дорос до демократического самоуправления.

Так, Майдан не доріс одномоментно до демкократичного самоуправління в рамках країни, хоч у межах кількох кварталів це виходило незле. Але це ще й був імпульс росту, момент самоусвідомлення і державотворення. Ростом до чого є всі ці деенери із російськими автоматами, я не знаю, я дійсно бачу в цьому лише «русский бунт» и чергове гуляйполе не в найкращому смислі.

Я согласен с тобою на счет того, что Майдан показал действительно достойный пример низовой самоорганизации - проблема только в том, что волна быстро сошла на нет, а успехи так и не были закреплены.
Как и разделяю я твою позицию на счет "гуляйполя" - действительно, движение на Востоке на 100% правое и антидемократическое (чего там особенно и не скрывают).
Вообще мне близка твоя визия социального реализма, это большая редкость в националистическом лагере.

Що цікаво, що попри праві гасла і там, і тут, значними кореневими причинами були самі ліві, соціальні («обкраденість України бандою» у випадку Майдана і велика кількість маргіналів через бідність (!) Донбасу).

Але за що я справді вдячний бідним людям Майдану (не середньому класу, а простим селянам і вуйкам) — за те, що вони знайшли у собі сили відставити свої ковбасні інтереси і повірити людям, які говорять про законність і демократію. В історії України і так було стільки лівизни, що коли я бачу ліваків, які продовжують говорити про соціальну несправедливість, я просто дивуюсь: поки не буде економіки і більш-менш заможних людей, про які справедливості можна говорити? А сприяння бізнесу, інвестиційному клімату, порядку, дотриманню правил, росту малого бізнесу у середній і середнього у великий — це традиційно праві теми. Я вважаю, що Україні зараз, у цей період, щоб вирости, слід добряче поправішати.

Щодо правості на Донбасі, формально це так, але чи їх взагалі можна назвати правими у сучасному політичному розумінні, а не розумінні Російської імперії?

P.S. В США я б, схоже, однозначно співчував демократам, їхній підхід більш прогресивний. Але Україна вже давно звалилась у популістську спіраль, де вигравав той, хто обіцяв більше «народної справедливості» і ковбаси, народ же тільки біднішав, через що (псевдо?)лівацький популізм отримував позитивний зворотний зв’язок. І середній клас, який я його бачу, тепер ситий цим по горло.

Edited at 2014-07-08 08:31 pm (UTC)

(Deleted comment)
Постараюсь ответить по пунктам.
Естественно, что причины массовых движений лежали именно в экономической сфере - об этом я писал, упоминая 3"н" и нищету среди них. Но как эти причины могут быть "левыми" и вообще соотносятся с левым движением - для меня загадка. Это экономика, не более того. То, что исторически эти моменты берутся на вооружение именно левыми не помешало и на Майдане, и на Востоке развиваться совершенно "правым" движухам.

"В історії України і так було стільки лівизни, що коли я бачу ліваків, які продовжують говорити про соціальну несправедливість, я просто дивуюсь: поки не буде економіки і більш-менш заможних людей, про які справедливості можна говорити?"
Тут я могу лишь согласится с Димой, что дефицита ни богатых людей, ни среднего класса мы особенно не испытываем, а рационального капитализма как не было, так и нет. Наконец, мне любопытно, где ты в истории постсоветской Украины - которая развивалась в форме олигархического капитализма - сумел идентифицировать левизну?

На счет "правости" - да, почему нет? Правые бывают очень разными.

Про запатистів не знав, цікава течія. З першого погляду їхня participatory democracy нагадала Майдан.

(Deleted comment)
У тебе точка зору більш ліва і соціальна, мене чомусь вправо заносить. Хоч в чомусь я згоден із докором
Сейчас сильна в украинском обществе антипатия к Донбассу. То и дело звучат тезисы, от которых несет социал-дарвинизмом. Это, думаю, связано с нежеланием признать ответственность за собственную ошибку, за неумение донести собственное видение до сограждан.


Не знаю, правда, чи важливо зараз з’ясовувати, хто винний. Так, ця вся ситуація із придушенням ледве демократичними силами недемократичних взагалі була б комічною, якби не ціна.


(Deleted comment)
Бувають ситуації, коли вини не уникнути при будь-якому виборі, і при цьому вона ще й не повинна впливати на дії. Так що захисна реакція, погана вона чи хороша. Але колись дійде час і до переосмислення помилок, зараз же головне до такого часу дожити. Втім, раціональне знання, що біль притамований, але він є і колись його причину обов’язково слід вилікувати, корисне, дякую.

Можливо, мене якраз і дістає ота дратівлива сторона статті, але здається автор забуває хронологію деяких подій, через що виглядає, ніби Донбас хотів самовизначення, а йому не дають, і тепер його завойовують шовіністи.

Також і про "соблюдение законной процедурьі" - вибачайте, але зараз військовий стан, чи його ввели, чи ні. Тут знову стає питання, чому автор не згадує загрозу зовнішньої агресії, через що наявна терміновість деяких дій.

В тому-то і проблема, що у Донбасу є свої уявлення про життя, але їх далеко не вистачає для самовизначення, так.

«Соблюдение законной процедуры», знов-таки, потребує зрілості суспільної більшості для нормального застосування. А як застосовувати «законну процедуру» в умовах Донбасу і його ментів? Так що повторю сказане вище в коментах, ситуація гидотна: люди, що ледве стали на шлях законності, примушені застосовувати грубу силу до людей, у яких нема уявлень про законність.

  • 1
?

Log in

No account? Create an account